Кирило та Мефодій: творці слов'янського слова

Писемне слово має більшу силу, ніж усне. Тому Господь не раз казав людям, які бачили його видіння: «Напиши!» Нині нам важко уявити усне мовлення без писемності, проте в часи, коли християнство стало проникати на терени сучасної України, ще не було символів, які б позначали звуки тогочасної мови. Їхніми творцями стали відомі нині нам усім монахи Кирило та Мефодій. Вони систематизували тогочасні слов’янські мови й створили систему літер, багатьма з яких ми користуємося й донині. Сформована ними так звана церковнослов’янська мова стала літературною мовою деяких слов’янських народів, зокрема вона була літературною мовою і в Україні аж до появи «Енеїди» Івана Котляревського в 1798 році. Бо саме Котляревский вважається основоположником сучасної української літературної мови.

«Увесь наш люд охрещений, але ми так і не маємо вчителя. Не розуміємо ні грецької мови, ні латини... Зовсім не знаємося на літерах; тож пришліть нам когось, хто оповістив би слова зі Святого Письма та розтлумачив їх», — з таким посланням прийшли посли від князя Моравії Ростислава (862 рік) до Візантійського імператора Михайла ІІІ, щоб той до його народу послав «такого єпископа й учителя... який умів би вияснити правди християнської віри їхньою мовою». Імператор послав монаха Костянтина, який згодом з допомогою свого брата Мефодія й учнів Горазда, Климента, Сави, Наума і Ангелера склав слов’янську азбуку й переклав на слов’янську мову богослужбові книги, зокрема Євангелію, Псалтир і Апостол. Це було в 863 році.

Хто ж вони такі — Кирило та Мефодій? Це рідні брати з грецького міста Солуня, яке в ІХ ст. було важливим центром торговельного й політичного життя Візантійської імперії й посідало визначне місце в суспільному та інтелектуальному житті цієї місцевості. Їхній батько на ім’я Лев був високим урядовцем в імперській адміністрації, що відкривало братам шлях до успішної кар’єри.

Різниця у віці між Мефодієм та Кирилом становить 12 років. Кирило народився в 827 році, а Мефодій в 815 році. Крім них, у родині було ще 5 синів. Їхній батько — грек за походженням — був воєначальником. За свідченнями одного з біографів, мати братів була слов’янкою, тому вони з дитинства чули грецьку та слов’янську мови, якими широко послуговувалися на тих територіях, де вони проживали.

У молодих літах Кирило й Мефодій отримали дуже хорошу на той час освіту: спершу вдома, потім у Царгороді.

Маючи здібності та можливості навчатися, Кирило, який мав до постригу ім’я Костянтин, оволодів слов'янською, грецькою, латинською, івритом та арабською мовами. Також вивчав у Константинополі діалектику, геометрію, астрономію, арифметику, філософію і риторику. Завдяки своїм великим знанням Костянтин міг взяти за дружину аристократку й отримати важливі посади в вищих ешелонах влади. Але він відмовився від усього цього й став простим патріаршим бібліотекарем в соборі Св. Софії, а згодом викладав філософію в Константинопольській вищій школі.

Мефодій, якого в миру звали Михайлом, рано вступив на військову службу. Він досягнув звання стратега провінції Македонії й протягом 10 років керував цією областю, заселеною слов’янами. Згодом він залишив військову кар’єру й став настоятелем монастиря на Малому Олімпі. Відтоді життя братів було повністю пов’язане з церковною діяльністю.

За повелінням імператора Михайла ІІІ Кирило взявся за створення слов’янської абетки. Свою місію в Моравії Кирило та Мефодій розпочали 863 року, хоча вже до того в них були певні напрацювання. Кирило почав готуватися до місії за багато місяців наперед, розробляючи основу для слов’янського письма. Біографи свідчать, що він вловлював на слух найменшу різницю у вимові звуків. Тому за допомогою грецьких та єврейських літер він намагався скласти таку азбуку, щоб кожному звукові в слов’янській мові відповідала певна буква.

Разом із цим він займався перекладом Євангелій слов’янською мовою, усвідомлюючи, що Слово Боже може змінити серця людей, якщо воно буде зрозуміле для них. За переказами, він, використовуючи щойно створений слов’янський алфавіт, насамперед переклав із грецької першу фразу Євангелії від Івана: «Споконвіку було Слово...» Згодом з’явився переклад чотирьох Євангелій, послань Павла та Книги Псалмів.

Ідея перекладу Писання рідною мовою народу, якому воно проповідується, широкого розвитку набула в епоху Реформації, яка настала через понад 600 років після смерті Кирила та Мефодія. І, можливо, поява таких передвісників Реформації, як моравські брати, була пов’язана саме з тим, що на цій території у свій час працювали ці видатні монахи, намагаючись донести Слово Боже людям саме рідною мовою. У Моравії церковні діячі три роки навчали місцеве населення грамоті й вели служби. Крім того, вони відвідали Панонію й Закарпатську Русь, де також проповідували Слово Боже. Зрештою німецькі священики, які не бажали вести службу слов’янською мовою, стали виступати проти діяльності Кирила та Мефодія. Вони дотримувалися так званої «теорії тримовності», за якою богослужіння могло відбуватися лише латинською, грецькою та єврейською мовами. За запровадження слов’янської мови в богослужінні, що було винятковим явищем у тогочасному церковному середовищі, брати були звинувачені в єресі й викликані до Рима на аудієнцію до Папи Миколая І, оскільки в той час церква ще офіційно не розділилася на східну та західну. Кирило та Мефодій 867 року поїхали до Рима, сподіваючись, що папа погодиться на впровадження новоствореного слов’янського письма.

По дорозі, у Венеції, вони знову натрапили на групу «тримовних» латинських церковників. Один середньовічний біограф, описуючи життя Кирила, зазначає, що у відповідь цим людям Кирило процитував з Першого послання до коринтян (14:8,9): «Бо коли сурма звук невиразний дає,— хто до бою готуватись буде? Так і ви, коли мовою не подасте зрозумілого слова,— як пізнати, що кажете? Ви говоритимете на вітер».

Поки брати добиралися до Рима, Папа Миколай І помер, а новий очільник Церкви Адріан II прийняв їх із почестями. Він прихильно поставився до ідеї Кирила та Мефодія, давши їм спеціальне послання з дозволом розповсюджувати слов’янські церковні книги й проводити богослужіння слов’янською мовою.

Після приїзду до Рима Кирило сильно захворів, а 14 лютого 869 року помер і був похований у базиліці Святого Климента в Римі. На смертному одрі Кирило просить брата продовжувати просвітницьку діяльність, кажучи: «Орали ми, брате, один загін. Тепер я відходжу. Знаю, що любиш монастир на Олімпі. Усе-таки не кидай своєї праці». У Римі Мефодій був висвячений на архієпископа Моравії і Панонії, і у 870-му повернувся до Панонії. Однак у тому ж році франкський єпископ Германріх з допомогою Святополка, князя Нітри, арештував Мефодія. Його ув’язнили на два з половиною роки в монастирі на південному сході Німеччини. Зрештою папа Іоанн VIII, наступник Адріана II, дізнавшись про це ув’язнення, наказав, щоб Мефодія звільнили, повернув йому сан єпископа та запевнив у папській підтримці щодо проведення літургій слов’янською мовою.

У 882-884 роках Мефодій жив у Візантії. У середині 884 року повернувся до Моравії, де завершував переклад Біблії церковнослов’янською мовою. Кажуть, що він виконав цю грандіозну працю всього за вісім місяців.

Помер Мефодій 4 квітня 885 року.

Сьогодні нелегко оцінити якість перекладу Кирила та Мефодія. До нас дійшли лише кілька рукописних копій, які датують часом, близьким до появи самого перекладу. Дослідивши ці ранні примірники, мовознавці зазначають, що він був точний та надзвичайно легкий для розуміння. Працюючи над перекладом Біблії, брати стикнулися з тим, що у мові не було відповідних слів, щоб передати біблійну істину. Тому, як стверджують науковці, брати «були змушені створити чимало нових слів та виразів... Вони зробили це надзвичайно вдало, давши слов’янській мові небувало багатий словниковий запас».

Мовознавці, досліджуючи Кирилову абетку, не можуть прийти до одностайної згоди щодо її складу. В основі відомої нині кирилиці лежить суто грецька азбука; а для тих слов’янських звуків, що не мали відповідників у грецькому письмі, було створено ще понад десять літер. Однак для деяких найдавніших слов’янських манускриптів характерний цілком інший вид письма — глаголиця, і чимало вчених вважають, що саме її сформував Кирило. Кілька глаголичних букв запозичили з грецького чи єврейського прописного шрифту, деякі, можливо, походять від середньовічних діакритичних знаків, але більшість літер були новоствореними або комбінованими. Очевидно, глаголиця — винахід, що дуже відрізнявся від інших видів писемності. Проте саме кирилиця лягла в основу сучасного російського, українського, сербського, болгарського й македонського письма та ще 22 мов, у тому числі й неслов’янських.

Та, попри всі суперечки, факт залишається фактом: створивши власну писемність та зробивши класичний переклад Святого Письма слов’янською мовою (який, до речі, використовується й тепер у деяких богослужіннях), Кирило й Мефодій здійснили надзвичайно масштабну просвітницьку діяльність серед слов’ян. Вони зробили неоціненний внесок у розвиток духовності й культури слов’янського світу. Створення власного, самобутнього слов’янського алфавіту (кирилиці) поклало початок утвердженню культур слов’янських народів як рівноправних серед інших європейських культур. У цьому полягає велика історична заслуга братів Кирила та Мефодія.

Спадок Кирила та Мефодія став більш доступним для жителів тогочасних українських земель після Володимирового хрещення в 988 році. Відтоді церква стала головним поширювачем писемної культури. Для розвитку освіти при храмах і монастирях, а також у князівських дворах засновувалися школи й бібліотеки. При церковних і монастирських бібліотеках існували спеціальні майстерні, де переписували або перекладали з іноземних мов книги — здебільшого церковні, але й філософські та юридичні трактати, твори, які містили відомості зі світової історії, географії, астрономії.

Разом з тим, власне, не слід забувати, що слов’янська писемність була винайдена як інструмент місіонерства з метою донесення Слова Божого до людей рідною мовою. Хай би вона не втрачала цієї ролі й надалі служила потужним інструментом благовістя.

"Благовісник", 3,2018